Фотографи світу: Ірвін Пенн (Irving Penn)

Якщо я дивлюся на який-небудь предмет протягом деякого часу, то видовище зачаровує мене. Це і є прокляття фотографа
Ірвін Пенн, 1953

Ірвін Пенн (Irving Penn) — класик світової фотографії, він один з 10 найкращих фотографів світу за версією американського фото-журналу “Популярна фотографія” (“Popular Photography”, 1958). В цьому списку Пенн опинився серед таких фотографів як Юджин Сміт, Філіп Халсман, Ансел Адамс, Ґьєн Мілі, Альфред Ейзенштедт, Ернст Хаас,  Юсуф Карш, Анрі Картьє-Брессон та Річард Аведон. Сумно, але в наш час 92-річний Ірвін Пенн залишився єдиним з тої «великої десятки».

Народився Ірвін Пенн 16 червня 1917 року в Плейнфілді, штат Нью-Джерсі, США. Ще в ранньому віці захоплювався образотворчим мистецтвом. Після здобуття середньої освіти поступив вчитися в Школу мистецтв при Музеї Філадельфії на факультет рекламного дизайну. Ірвіну пощастило — його вчителем був Олексій Бродович, один з батьків сучасного стилю ґламурних журналів моди. Пізніше Пенн із вдячністю згадував: “Перераховувати все, чому навчив мене Бродович, зайве. Він, можна сказати, дав мені життя, життя в моїй улюбленій роботі. У своєму курсі — він називав його “лабораторія дизайну” — Бродович давав нам в якості завдань ті горішки, які і сам ледве міг розкусити”.

Вже в 1937 році малюнки двадцятирічного Ірвіна Пенна почали з’являтися на сторінках «Harper’s Bazaar» — одного з найвпливовіших та найпопулярніших журналів того часу. Після закінчення навчання Ірвін Пенн стає художнім редактором журналу “Junior League”, а потім — великого універсального магазину “Saks Fifth Avenue”. Але в 25 років, він залишає роботу та, взявши свої більш ніж скромні заощадження, несподівано їде в Мехіко, де займається живописом. Рік потому, робить наступний дивний вчинок — всю свою творчість знищує і повертається в Сполучені Штати Америки.
Прибувши до Нью-Йорку Ірвін Пенн влаштувався помічником художнього редактора модного журналу “Vogue” Олександра Лібермана — дизайнера, художника, скульптора і фотографа, який вже в той час був легендарною постаттю в світі глянцевих журналів. Перший час основним обов’язком Пенна був підбір зображень для обкладинки журналу. У молодого та амбітного Ірвіна було безліч різних ідей, але через свою фантастичну вимогливість (Навіть Ліберман якось скаржився на те, що з Ірвіном дуже непросто працювати) він не міг знайти порозуміння із штатними фотографами журналу. В решті решт це змусило молодого дизайнера самому взяти в руки фотокамеру..
1 жовтня 1943 року на обкладинці «Vogue» з'явилася перша фотографія Ірвіна Пенна. Цю дату можна вважати другим днем народження одного з найзнаменитіших фотографів XX століття.
Для творчості Ірвіна Пенна характерне використання різноманітних незвичних (підглянутих або винайдених ним самим) прийомів, колекцію яких він постійно поповнював. Наприклад, поміщав своїх моделей в кут, зроблений з театральних декорацій, який емітував, за думкою фотографа, замкнутий простір. Деякі моделі відчували себе спокійно, іншим представлялося ніби вони в капкані або тюремній камері. Це, за словами Ірвіна, допомагало відволікти моделей від самого процесу фотозйомки та зробити більш природні фотографії.
Придбаний в сусідньому магазині старовинний килим Ірвін кілька місяців використовував як фон — ретельно підбирав кожній з моделей “свій” шматочок з певним тоном та візерунком. У такому сценарії процесу фотозйомки взяли участь, серед інших, режисер Альфред Хічкок та філософ Джон Дьюі.
Великим успіхом користувалася серія фотографій привезених Пенном з відрядження в Перу в 1948 році. Він провів в Андах кілька днів в чекаючи на літак і, щоб час не пропав даремно, орендував у місцевого фотографа студію, яка виглядала більш ніж екзотично: підлоги з кам’яної плитки, малюнки на стінах, якийсь незрозумілий столик.. Ірвін зробив в цій студії близько 200 портретів місцевих жителів, зокрема відому фотографію “Діти з міста Куско” (Cuzco Children), за яку в 1948 році пропонували $10, в 1978 році вона вже коштувала $3000, а в 2008 році платиновий відбиток 48,6х50,2см, що Пенн зробив у 1971 році, був проданий за $529000.

Інший відомий проект Ірвіна Пенна “Small Trades” є серією портретів представників різних професій, вдягнених в свою робочу уніформу із головними атрибутами професії в руках. Кожна модель знаходилася на білому фоні і освітлена збоку. В результаті роботи над проектом вийшло 252 фотографії (найбільша серія фотографа), які були відзняті у 1950-1951 роках в Нью-Йорку, Парижі та Лондоні.

Однак далеко не всім сподобалась серія “Small Trades” — в 1952 році Ліберман від імені керівництва “Vogue” повідомив Пенну, що його фотографії буквально “пропалюють сторінки”.
“Потім я зрозумів, що вони хотіли від мене славних, солодких, чистеньких картинок з гарненькими дівчатками. Я став їх робити і мене почали друкувати — 200-300 сторінок на рік”, — згадував Ірвін Пенн — «До тих пір я намагався робити фотографії, після цього я почав виробляти предмети споживання». Але, на щастя, ці слова мали відношення тільки до рекламної та комерційної фотографії.
У 1950-х роках Ірвін Пенн все більше уваги приділяє розвитку якісної портретної зйомки. Він вважав за свій обов'язок зробити знімок таким чином, щоб фотографія якось притягувала, вабила до себе, а не просто відображала об'єкт фотографування. Геніальний фотограф зробив багато фотографій-шедеврів, які увійшли до скарбниці світового фотомистецтва, як, наприклад, відомий портрет Пабло Пікассо 1957 року.
“Я пам'ятаю відчуття, що віддаю більш ніж маю, що у цей момент я був більш ніж я є насправді, розповідав не свою історію, а щось більше”, — описував свої відчуття один з фотографованих. За весь час існування фотографії, портретистів, здатних викликати у моделі подібні відчуття, можна в буквальному розумінні перерахувати по пальцях.
При цьому сам Ірвін Пенн вважав, що він повинен догодити не портретованому або замовнику, але глядачеві: “Багато фотографів вважають, що їхній клієнт — це той, кого вони фотографують”, — ділився Пенн секретом свого успіху в 1991 році, — «Проте мій клієнт — це жінка в Канзасі, що читає “Vogue”. Я намагаюся заінтригувати, зворушити, змусити її зрадіти”.
Але крім портретної фотозйомки відомих людей, Ірвін Пенн приділяв чимало уваги іншим напрямкам у фотографії. Він багато і досить успішно працював з оголеною натурою, багато уваги приділяв натюрморту: “Зйомка тістечка теж може бути мистецтвом”, — сказав Пенн, відкриваючи власну студію в 1953 році. І він дійсно робив витвори мистецтва, знімаючи казна-що — купу недопалків або просто набір яких-небудь на перший погляд несумісних предметів.
Відштовхуючись від давньої живописної традиції натюрморту, Ірвін Пенн знайшов свій власний фотографічний погляд на предмет, завдяки чому став одним з найбільш шанованих майстрів цього жанру в 20 столітті. Додав модерністську чуттєвість в уявлення про натюрморт, його підхід здається нам сьогодні класичним. Не дивлячись на це, його темперамент і дотепність продовжують шокувати і захоплювати, як в ґламурних зйомках для “Vogue”, так і в пізніших фотороботах, де він досліджує кістки, сміття і недопалки.
На думку Джона Шарковського Ірвін Пенн є одним з найпомітніших фотографів, що привнесли інновації в два старі жанри мистецтва: натюрморт і портрет.

NB:
Ця стаття написана в рамках проекту "Найкращі фотографи світу".